This site uses cookies.
Some of these cookies are essential to the operation of the site,
while others help to improve your experience by providing insights into how the site is being used.
For more information, please see the ProZ.com privacy policy.
Mar 24, 2020 (posted viaProZ.com): At the moment I am working on marketing materials for a prominent social network:) Open for new projects as well so don't hesitate to contact me if you need me.
Stay safe at home, guys!...more, + 3 other entries »
This person has a SecurePRO™ card. Because this person is not a ProZ.com Plus subscriber, to view his or her SecurePRO™ card you must be a ProZ.com Business member or Plus subscriber.
Affiliations
This person is not affiliated with any business or Blue Board record at ProZ.com.
English to Ukrainian: Prose General field: Art/Literary Detailed field: Poetry & Literature
Source text - English Margaret Freemantle listened to her ski boots crunching in the packed snow as she walked up the hill. She smiled at the pure twilight and the sound of children singing somewhere in the village below. It had been raining in Vienna when she left that morning and people had been hurrying through the streets with that gloomy sense of being imposed upon that rain brings to a large city.
The soaring hills and the clear sky and the good snow, the athletic, cosy gaiety of the village seemed like a personal gift to her because she was young and pretty and on vacation.
" Dort oben am Berge," the children sang, "da wettert der Wind," their voices clear and plangent in the rare air.
"Da sitzet Maria," Margaret sang softly to herself, "und wieget ihr Kind." Her German was halting and as she sang she was pleased not only with the melody and delicacy of the song, but her audacity in singing in German at all.
She was a tall, thin girl, with a slender face. She had green eyes and a spattering of what Joseph called American freckles across the bridge of her nose. Joseph was coming up on the early train the next morning, and when she thought of him she grinned.
At the door of her hotel she stopped and took one last look at the rearing, noble mountains and the winking lights. She breathed deeply of the twilight air. Then she opened the door and went in.
The main room of the small hotel was bright with holly and green leaves, and there was a sweet, rich smell of generous baking. It was a simple room, furnished in heavy oak and leather, with the spectacular, brilliant cleanliness found so often in the mountain villages, that became a definite property of the room, as real and substantial as the tables and chairs.
Mrs Langerman was walking through the room, carefully carrying a huge cut-glass punchbowl, her round, cherry face pursed with concentration. She stopped when she saw Margaret and, beaming, put the punchbowl down on a table.
"Good evening," she said in her soft German. "How was the skiing?"
"Wonderful," Margaret said.
"I hope you didn't get too tired." Mrs Langerman's eyes crinkled slyly at the corners. "A little party here tonight. Dancing. A great many young men. It wouldn't do to be tired."
Margaret laughed. "I'll be able to dance. If they teach me how."
"Oh!" Mrs Langerman put up her hands deprecatingly.
"You'll have no trouble. They dance every style. They will be delighted with you." She peered critically at Margaret. "Of course, you are rather thin, but the taste seems to be in that direction. The American movies, you know.
Finally, only women with tuberculosis will be popular."
She grinned and picked up the punchbowl again, her flushed face pleasant and hospitable as an open fire, and started towards the kitchen. "Beware of my son, Frederick," she said. "Great God, he is fond of the girls!" She chuckled and went into the kitchen.
Margaret sniffed luxuriously of the sudden strong odour of spice and butter that came in from the kitchen. She went up the steps to her room, humming.
The party started out very sedately. The older people sat rather stiffly in the corners, the young men congregated uneasily in impermanent groups, drinking gravely and sparely of the strong spiced punch. The girls, most of them large, strong-armed creatures, looked a little uncomfortable and out of place in their frilly party finery.
There was an accordionist, but after playing two numbers to which nobody danced he moodily stationed himself at the punchbowl and gave way to the gramophone with American records.
Most of the guests were townspeople, farmers, merchants, relatives of the Langermans, all of them tanned a deep red-brown by the mountain sun, looking solid and somehow immortal, even in their clumsy clothes, as though no seed of illness or decay could exist in that firm mountain flesh, no premonition of death ever be admitted under that glowing skin.
Most of the city people who were staying in the few rooms of the Langermans' inn had politely drunk one cup of punch and then had gone on to gayer parties in the larger hotels.
Finally Margaret was the only non-villager left. She was not drinking much and she was resolved to go to bed early and get a good night's sleep, because Joseph's train was getting in at eight-thirty in the morning. She wanted to be fresh and rested when she met him.
As the evening wore on, the party became gayer. Margaret danced with most of the young men, waltzes and American foxtrots. About eleven o'clock, when the room was hot and noisy and the third bowl of punch had been brought on, and the faces of the guests had lost the shy, outdoor look of dumb, simple health and taken on an indoor glitter, she started to teach Frederick how to rumba.
The others stood around and watched and applauded when she had finished, and old man Langerman insisted that she dance with him. He was a round, squat old man with a bald pink head, and he perspired enormously as she tried to explain in her mediocre German, between bursts of laughter, the mystery of the delayed beat and the subtle Caribbean rhythm.
"Ah, God," the old man said when the song ended, "I have been wasting my life in these hills." Margaret laughed and leaned over and kissed him. The guests, assembled on the polished floor in a close circle around them, applauded loudly, and Frederick grinned and stepped forward and put his arms up.
"Teacher," he said, "me again."
They put the record on again and they made Margaret drink another cup of punch before they began. Frederick was clumsy and heavy-footed, but his arms around her felt pleasantly strong and secure in the spinning, warm dance.
The song ended and the accordionist, now freighted with a dozen glasses of punch, started up. He sang, too, as he played, and one by one the others joined him, standing around him in the firelight, their voices and the rich, swelling notes of the accordion rising in the high, beamed room.
Margaret stood with Frederick's arm around her, singing softly, almost to herself, her face flushed, thinking, how kind, how warm these people are, how friendly and child-like, how good to strangers, singing the new year in, their rough outdoor voices tenderly curbed to the sweet necessities of the music.
Translation - Ukrainian Маргарет Фрімантл чула як скрипіли її лижні ботинки, як вона підіймалася на пагорб по утрамбованому снігу. Вона посміхалася чистим сутінкам та дитячому співу, що доносився десь знизу, із села. У Відні йшов дощ, коли вона пішла цього ранку, люди поспішали, лавіруючи між вулиць, з тим похмурим настроєм, що нав'язує дощ великому місту.
Величні пагорби, чисте небо та гарний сніг, атлетичний настрій та затишні веселощі у селі здавалися їй особистим подарунком, тому що вона була молодою та привабливою дівчиною у відпустці.
" Dort oben am Berge", співали діти, " da wettert der Wind ", було чути їх чисті та гучні голоси у розрідженому повітрі.
" Da sitzet Maria ", наспівувала Маргарет сама собі, " und wieget ihr Kind ". Її німецька була ламаною та як вона співала, вона відчувала задоволення не тільки від мелодії та ніжності пісні, але й від власної відваги співати німецькою взагалі.
Вона була високою, стрункою дівчиною з витонченим обличчям. В неї були зелені очі та плямки, які Джозеф називав американськими веснянками, що вкривали її перенісся. Джозеф мав приїхати на ранньому потязі наступного ранку, та коли вона думала про нього, вона посміхалася.
Вона зупинилася у дверей свого готелю та востаннє подивилася на височенні, благородні гори та мерехтливі вогники. Вона глибоко дихала повітрям сутінок. Потім вона відкрила двері та увійшла.
Головна кімната у маленькому готелі була яскраво прикрашена гостролистом та зеленими гілками, в ній стояв солодкий та щедрий запах здібної випічки. Це була проста кімната, мебльована важким дубом та шкірою, що сяяла діамантовою чистотою, яку можна було так часто знайти у гірських селах , що стало невід'ємною власністю кімнати, такою ж справжньою та матеріальною, як столи та стільці.
Міссіс Лангерман ходила по кімнаті, обережно тримаючи велику чашу для пуншу. Її кругле обличчя вишневого кольору було надто зосередженим. Вона зупинилася, коли побачила Маргарет та, сяючи, поставила чашу на стіл.
"Добрий вечір, — сказала вона своєю м'якою німецькою. — Як покаталися?"
"Чудово." відповіла Маргарет.
"Сподіваюсь, ви не дуже втомилися." Куточки очей Міссіс Лангерман лукаво зморщились. "Сьогодні влаштовують невелику вечірку. Танці. Буде дуже багато молодих парубків. Не годиться бути втомленою."
Маргарет розсміялася. "Я буду танцювати, якщо мене навчать."
"О!" скрикнула Міссіс Лангерман, протестуючи піднявши руки.
"Не переймайтеся. Вони танцюють у різних стилях. Вони будуть раді бачити вас." Вона критично глянула на Маргарет. "Звісно, ви досить тонка, але зараз, певно, це до смаку. Вплив американських фільмів, знаєте.
Ми дійдемо до того, що тільки жінки з туберкульозом будуть популярні."
Її рум'яне приємне обличчя було таким ж гостинним, як відкритий вогонь. Вона посміхнулась, знову підхопила чашу та відправилася до кухні.
"Стережіться мого сина, Фредеріка." сказала вона. "Боже праведний, як він бігає за дівчатами!" Вона посміхнулася та пішла до кухні.
Маргарет з насолодою втягнула носом різкий сильний аромат спецій та масла, що йшов з кухні. Вона жваво піднялася сходами до своєї кімнати.
Вечірка почалася дуже спокійно. Старі манірно сиділи по кутках, юнаки незручно збиралися у непостійні групки, із серйозним видом наввипередки попиваючи кріпкий пунш зі спеціями. Більшість дівчат були крупними істотами з сильними руками, які, здавалось, відчували себе незручно та не в своїй тарілці у своїх рясних вечірніх вбраннях.
Там був акордеоніст, але, відігравши дві мелодії, під котрі ніхто не танцював, він похмуро примостився біля чаші з пуншем та віддав перевагу грамофону з записами американських пісень.
Більшість запрошених були городянами, фермерами, торговцями, родичами Лангерманів, усі із загорілими червонощокими обличчями від гірського сонця, що виглядали серйозно і навіть здавалися невмирущими навіть у їх незграбному одязі, нібито ані зернятка хвороби, ані розладу не могло існувати в цих здорових тілах горців, ані передчуття смерті не могло існувати під цією сяючою шкірою.
Більшість приїжджих городян, що зупинилися у нечисленних кімнатах готелю Лангерманів, ввічливо випили по чашці пуншу та пішли на веселіші вечірки до більш крупних готелів.
Зрештою Маргарет була єдиною з приїжджих, хто залишився. Вона не пила багато та вирішила лягти спати раніше та добре відпочити, тому що потяг Джозефа мав прибути о пів на дев'яту ранку. Вона хотіла бути свіжою та відпочилою, коли зустріне його.
Ближче до ночі вечірка розгоралася. Маргарет танцювала вальс та американський фокстрот з більшістю юнаків. Десь об одинадцятій, коли у приміщенні стало спекотно і гучно та винесли третю чашу пуншу, та скромні, вуличні, мовчазні вирази обличчя, що говорили про кріпке здоров'я, набули домашнього блиску в очах, вона взялася вчити Фредеріка танцювати румбу.
Інші стояли навкруги, дивилися та аплодували, коли вона закінчила, та старий Лангерман наполягав на тому, щоб вона танцювала з ним. Він був круглим, кремезним старим чоловіком із рожевою лисою головою, який дуже потів, коли між вибухів сміху вона намагалася пояснити своєю посередньою німецькою загадку уповільненого такту та вишуканого карибського ритму.
"О, Господи, — сказав старий, коли закінчилася пісня. — Я змарнував усе своє життя у цих пагорбах." Маргарет розсміялася, перегнулася та поцілувала його. Гості, що щільно згрупувалися на натертій підлозі навколо них, гучно плескали в долоні, а Фредерік посміхнувся та зробив крок вперед, піднявши руки догори.
"Вчитель, — сказав він. — Тепер моя черга".
Вони знов поставили запис та вмовили Маргарет випити ще одну чашку пуншу до того, як почали. Фредерік був незграбним та неповоротким, але його руки навколо її талії були приємно сильними та безпечними під час обертань теплого танцю.
Пісня закінчилася та акордеоніст, вже заправлений добрим десятком стаканів пуншу, скочив. Він також співав, граючи, та інші один за одним приєдналися до нього, біля сяйва від вогню, їх голоси та багаті, наростаючі ноти акордеону наповнювали світлу кімнату з високими стелями.
Фредерік обіймав талію Маргарет, яка лагідно співала майже самій собі, її обличчя горіло рум'янцем, вона думала, які добрі, які теплі ці люди, які вони люб'язні та інфантильні, як добре ставляться до незнайомців, співаючи у новорічну ніч, у той час як солодка музика приборкує їх вуличні грубі голосі.
Russian to English: Translation of a website General field: Other Detailed field: Internet, e-Commerce
Source text - Russian http://bart.com.ua/
Follow the link and choose English version
Translation - English http://bart.com.ua/
Follow the link and choose English version
French to Russian: Website translation for Armagnac Darquier General field: Marketing Detailed field: Wine / Oenology / Viticulture
Source text - French http://www.armagnac-darquier.fr/ru/accueil-ru/
